Тепер важко з'ясувати, хто саме дав чорнокореню такі синоніми, але вони справді існують, зокрема у Сибіру це — вживані назви. Взагалі в чорнокореня неприваблива слава. Він має токсичні властивості, а насіння — гірше не придумаєш — з гачками. Чіпляється за усе, що попадеться. Тому там, де росте ця рослина, уникають випасати овець — вовна з насінням звалюється у клубки і втрачає товарні якості. Крім того, якщо вівці поїдають траву з домішками чорнокореня, це може викликати у них отруєння. Проте є у цієї рослини і корисні властивості, але спочатку подивимось, як вона виглядає.
Це трав'янистий багаторічник (інколи дворічник), опушений сірими волосками, з темним, товстим стрижневим коренем і нечисленними борозенчастими, густо вкритими листям стеблами, розгалуженими у верхній частині. Прикореневі листки черешкові, довгасто-ланцетні, завдовжки 15-20 см і завширшки 2-5 см. На момент цвітіння вони відмирають. Стеблові листки ланцетні, вкриті знизу повстяним опушенням, досить довгі. Квітки пониклі, буро-червоні, інколи синюваті, на довгих квітконіжках, утворюють густі завійки, зібрані у волотисті суцвіття. Цвіте чорнокорінь з травня по серпень. Плід — горішок. Поширена рослина на полях, пустках, урвищах і вздовж доріг по всій Європейській частині Росії, трапляється в Сибіру, на Кавказі. Також росте в Україні (по всій території у подібних місцях) та державах Середньої Азії.
Незважаючи на токсичність, чорнокорінь — лікарська рослина, яку часто застосовують у народній медицині.
Для приготування ліків заготовляють коріння і надземну частину. Корені викопують восени чи напровесні, обтрушують від землі та промивають у холодній воді. Використовують їх свіжими або сушать, розстеливши тонким шаром у добре провітрюваних приміщеннях. Надземну частину збирають під час цвітіння рослини, зрізуючи верхівки стебел. Застосовують у свіжому вигляді чи сушать у затінку на свіжому повітрі. Готову сировину зберігають у добре закритих банках, окремо від інших рослин. Використання препаратів чорнокореня внутрішньо можливе тільки після консультації з кваліфікованим фітотерапевтом.
Усі частини рослини містять алкалоїди циноглосин і циноглосеїн, глікоалкалоїд консолідин, дубильні речовини, гіркоти та смоли. Трава містить каротин (провітамін А), ефірну олію (до 0,1%), холін, а корені — барвник алкалін і полісахарид інулін.
У народній медицині настої і відвари листків та коренів рослини виявляють болезаспокійливу, протисудомну і кровоспинну дію, тому їх рекомендують приймати внутрішньо при болях, кашлі, застудах, різних кровотечах, а також при проносах і дизентерії.
При зовнішньому застосуванні препарати чорнокореня виявляють болезаспокійливу і протизапальну дію, стимулюють ріст волосся. Потовчене свіже коріння прикладають до фурункулів, переломів (для зменшення болю і прискорення зростання кісток). Відвар коренів у вигляді місцевих ванн, обмивань, примочок і компресів призначають для лікування забитих місць, переломів, ран, виразок, запальних процесів на шкірі.
У гомеопатії використовують есенцію коренів.
Сушену траву застосовують як ратицидний засіб для боротьби з мишами і щурами — гризуни не переносять запаху рослини і йдуть з приміщення. Свіжий сік з коренів — інсектицидний засіб.
Барвник, що міститься у корінні, використовують для фарбування тканин у червоний колір.
Відвар коренів (зовнішнє). 4 столові ложки подрібненої сировини на 1 л окропу. Кип'ятять 15 хв., настоюють у закритій посудині 12 год., проціджують. Для ванн, компресів і примочок.